Беркширська порода свиней

Беркширська свиня — коротко

Беркшир — універсальна м’ясо-сальна порода, сформована у ХІХ ст. шляхом тривалого схрещування (місцеві англійські свині × неаполітанська × китайська × сіамська) з подальшим «розведенням у собі». Поширилася в Америці та Європі; чистопорідні стада нині трапляються рідко (здебільшого у племгоспах), промислово частіше використовують помісей. Масть за стандартом чорна з допустимими білими відмітинами (голова, ноги, кінчик хвоста). Тіло пропорційне, спина широка й пряма, вуха невеликі стоячі. Порода швидко відгодовується, але схильна до ожиріння — тримати довше 7–8 місяців економічно недоцільно.

Утримання та годівля — що важливо

Беркшири невибагливі до приміщень (цегляний/бетонний сарай, суцільна або ґратчаста підлога). Мінімальні площі: від ~0,15 м²/гол. для до 10 кг і від ~0,5 м²/гол. на дорощуванні. Раціон базуй на дерті (пшениця, ячмінь, кукурудза) з невеликим додаванням БМВД (10–25% за періодом). Добавки допомагають тримати апетит і стрес під контролем та краще «розкривають» м’ясні якості туші. Через схильність до відкладення жиру — обережно з перегодовуванням та тривалою відгодівлею.

Ключові цифри (орієнтири)

Плюси та обмеження — по суті

Плюси: міцна конституція, пропорційне «м’ясне» тіло з широкою спиною, швидкі темпи росту до забою, дуже високий забійний вихід і відносно тонкий шпик.
Обмеження: невелика кількість поросят у гнізді, окремі екстер’єрні особливості (задертий ніс, «іксоподібні» ноги, аркоподібність лінії спини), схильність до ожиріння — вимагає дисципліни в раціоні та термінах відгодівлі.

В підсумку про породу

Промислового «масового» потенціалу в чистопородних беркширів небагато, зате для племінної справи чи нішевого м’ясного продукту — дуже цікавий генотип: високий відсоток товарного м’яса з туші, добрі прирости до 7–8 міс., приємна якість свинини. Якщо є можливість узяти чистопородну пару — нагода варта уваги.